Марія Олександрівна Суханова народилася в місті Челябінську. Після "розкуркулювання", використаного жадібним людом у своїх інтересах, трагічної загибелі батька - Олександра Кузьмича, жахливої голодної смерті матері - Ганни Федорівни (дівоче прізвище – Тетюкова), нужденних поневірянь з молодшим братом Вітею, Марія потрапила з ним в дитбудинок.
   Одного разу, захищаючи молодших вихованців дитбудинку від дорослих бандитів, засланих для компрометації директора цього державного дитячого закладу, вона (в спину) і вихователь, отримали ножові поранення і були відправлені до лікарні. Пізніше, Марію заохотили путівкою в Артек, але не пройшла медичне обстеження, тому що перехворіла три місяці тому малярією, і поїхав інший, хлопчик.
   Братик Вітя, подивився за своє життя лише один кінофільм – "Чапаєв", і йому подобалося імітувати стрілянину з кулемета, поваливши табурет. Несподівано він захворів на скарлатину, і помер у лікарні. Ховали всім дитбудинком.
   Марія закінчила ще тільки 7 класів. Але під впливом вмілого виступу, тих що приїхали до дитбудинку агітаторів тракторного заводу, які розповіли дітям про все: від крайньої потреби країни в токарях, до красивої кольорової сталевої стружки, зголосилася їхати вчитися в ФЗУ.

   Під час війни, що почалася, працювала токарем на ЧТЗ – Кіровському заводі в РМЦ, до отримання в 1944 році виробничої травми ноги. Коли перейшла в цьому ж цеху працювати планувальником.
   У той час в Челябінському госпіталі на лікуванні знаходився поранений і отримавший контузію на фронті харків'янин Рафаель Волинський. Пізніше, він з'явився на ЧТЗ. Працював над наочною агітацією, писав портрети керівництва заводу і заводчан. Тут, вони познайомилися. Відчули незвичайну спільність душ, полюбили один одного. Але йому треба було їхати додому.
   У 1946 році Марія Суханова стала кандидатомВКП(б). 20-го липня цього ж року, закінчила заняття на курсах медичних сестер запасу і була поставлена на військовий облік сержантського складу.
   Засипавши листами, Рафаель викликав її до себе, до Харкова. Марія, залишивши завод, приїхала до нього в 1947 році. Це була трикімнатна квартира на другому поверсі двоповерхового будинку на вул. Заіковской,102, через дорогу навпроти Гольдберговской церкви (у 80-і роки будинок був знесений, а вулиця перейменована в 1-ї Кінної Армії). На стіні кімнати, де вони оселилися, Рафаель зробив чудову фреску із зображенням в повний зріст своєї Марії. У травні 1949 року у них народився син. Проте, із-за сімейних непорозумінь з матір'ю і сестрою, Рафаелю самому тут не знайшлося місця для проживання.
   Одинадцять років Марія Суханова поневірялася по чужих кутках. Вісім з них знімала куток у господині Ішуніної Олександри Кузьмівни, на вул. Української, 23. Віддати дитину в інтернат, що рекомендували ... не допускала й думки. Виручали друзі і, з відшкодуванням збитків, знайомі. Лише в 1961 р. отримала свою державну ізольовану квартиру, на вул. П'ятигорської, 1, кв. 70.
   Трудилася цілодобово, часто по дві-три доби поспіль, в хлібопекарській промисловості міста і підробляла в декількох місцях ще, наприклад, у страховому агентстві. Кілька років призначалася начальником піонертабору "Харчовик" у сел. Південному, під Харковом. Працювала диспетчером харківського хлібокомбінату № 2, завідуючою пекарнею № 4. Була секретарем парторганізації, головою профкому, начальником відділу кадрів хлібозаводу № 5, потім – № 2.

    Знову, від горя і втрат, боліла душа, обуренням палахкотіли думки Марії Суханової.

Витяг з листа(читати повністю ) тележурналісту С. Потенкову. 15/V-1997 р.

   Паща ворогів і зрадників народу, розірвала тіло нашої вистражданої радянської країни. Тіло, душу патріотки. Тіло, душу патріотки. І у своїй автобіографічній повісті "Туманний час", вона намагалася залишити нам силу справжньої російської вічної, самотньої любові, силу свого безсмертного духу. Але, стався інсульт. Поралізована, з віднявшоюся мовою, опинилася в лікарні з цинічними дипломованими хабарниками в білих халатах. За два дні до смерті, на питання, приведеного до її ліжка лікуючого лікаря: "Як ви себе почуваєте?", раптом, глухо прозвучало, глузливе: "Чудово".
    Похована М.О. Суханова на 17-му міському кладовищі м. Харкова.

    Такі, радянські – горді, самовіддані, сміливі і талановиті втілювали "казку в бувальщину". Довго сновигали серед нас похмурі й жадібні ... Всіляко, постійно шкодили у нашому житті. Приховували виношувану злочинну мету – наживу, шляхом пограбування народу. Червоноармійців, що провинилися, Чапаєв картав: (41,3 Kb) "Ви у кого крадете? У свого ж мужика, крадете!" Ворогів та що не знають честі трусів, усовестлювати – бридко.
    "Як же ти один?" - Сказала вона за місяці два до біди, знаючи про наближення своєї смерті. Знаючи все..., що недоступне нам.