Суханова Марія Олександрівна

Мова: рос., Укр., англ.
 
        Головна
  Меморіальний   та   інформаційний   сайт  
  Повість
  "Туманний
                час"
Суханова Мария Александровна (20.08.1922 – 05.06.2002)
Суханова, Марія Олександрівна (20.08.22-05.06.02)
"Вони, зничтожили партію".    
Думка, уголос. М.О. Суханова, 1961 р.    
(після відвідування ЦК КПУ).                  

   Ви знайдете на цьому сайті:
документи та фотоматеріали, присвячені долі, спогадам, листуванню та сім'ї Марії Олександрівни Суханової. Почату автобіографічну повість "Туманний час", посилання на публікації в пресі та адреси сторінок сайтів в інтернеті. Познайомитесь з прикладом чесності, самовідданості та мудрості людини передвоєнного покоління радянської країни.
   Строга енциклопедична форма цієї сторінки маскувала б суть її змісту, тому деяка емоційність того що викладається, тут виправдана.


Дитинство. Юність

   Марія Олександрівна Суханова народилася в місті Челябінську. Після "розкуркулювання", використаного жадібним людом у своїх інтересах, трагічної загибелі батька - Олександра Кузьмича, жахливої голодної смерті матері - Ганни Федорівни (дівоче прізвище – Тетюкова), нужденних поневірянь з молодшим братом Вітею, Марія потрапила з ним в дитбудинок.
   Одного разу, захищаючи молодших вихованців дитбудинку від дорослих бандитів, засланих для компрометації директора цього державного дитячого закладу, вона (в спину) і вихователь, отримали ножові поранення і були відправлені до лікарні. Пізніше, Марію заохотили путівкою в Артек, але не пройшла медичне обстеження, тому що перехворіла три місяці тому малярією, і поїхав інший, хлопчик.
   Братик Вітя, подивився за своє життя лише один кінофільм – "Чапаєв", і йому подобалося імітувати стрілянину з кулемета, поваливши табурет. Несподівано він захворів на скарлатину, і помер у лікарні. Ховали всім дитбудинком.
   Марія закінчила ще тільки 7 класів. Але під впливом вмілого виступу, тих що приїхали до дитбудинку агітаторів тракторного заводу, які розповіли дітям про все: від крайньої потреби країни в токарях, до красивої кольорової сталевої стружки, зголосилася їхати вчитися в ФЗУ.


Зрілі роки

   Під час війни, що почалася, працювала токарем на ЧТЗ – Кіровському заводі в РМЦ, до отримання в 1944 році виробничої травми ноги. Коли перейшла в цьому ж цеху працювати планувальником.
   У той час в Челябінському госпіталі на лікуванні знаходився поранений і отримавший контузію на фронті харків'янин Рафаель Волинський. Пізніше, він з'явився на ЧТЗ. Працював над наочною агітацією, писав портрети керівництва заводу і заводчан. Тут, вони познайомилися. Відчули незвичайну спільність душ, полюбили один одного. Але йому треба було їхати додому.
   У 1946 році Марія Суханова стала кандидатомВКП(б). 20-го липня цього ж року, закінчила заняття на курсах медичних сестер запасу і була поставлена на військовий облік сержантського складу.
   Засипавши листами, Рафаель викликав її до себе, до Харкова. Марія, залишивши завод, приїхала до нього в 1947 році. Це була трикімнатна квартира на другому поверсі двоповерхового будинку на вул. Заіковской,102, через дорогу навпроти Гольдберговской церкви (у 80-і роки будинок був знесений, а вулиця перейменована в 1-ї Кінної Армії). На стіні кімнати, де вони оселилися, Рафаель зробив чудову фреску із зображенням в повний зріст своєї Марії. У травні 1949 року у них народився син. Проте, із-за сімейних непорозумінь з матір'ю і сестрою, Рафаелю самому тут не знайшлося місця для проживання.
   Одинадцять років Марія Суханова поневірялася по чужих кутках. Вісім з них знімала куток у господині Ішуніної Олександри Кузьмівни, на вул. Української, 23. Віддати дитину в інтернат, що рекомендували ... не допускала й думки. Виручали друзі і, з відшкодуванням збитків, знайомі. Лише в 1961 р. отримала свою державну ізольовану квартиру, на вул. П'ятигорської, 1, кв. 70.
   Трудилася цілодобово, часто по дві-три доби поспіль, в хлібопекарській промисловості міста і підробляла в декількох місцях ще, наприклад, у страховому агентстві. Кілька років призначалася начальником піонертабору "Харчовик" у сел. Південному, під Харковом. Працювала диспетчером харківського хлібокомбінату № 2, завідуючою пекарнею № 4. Була секретарем парторганізації, головою профкому, начальником відділу кадрів хлібозаводу № 5, потім – № 2.


Останні роки життя

    Знову, від горя і втрат, боліла душа, обуренням палахкотіли думки Марії Суханової.

Нам же, доводиться тільки шкодувати про минуле і дивитися з боку, як багатії, під час безробіття, голоду і жахливої безпросвітності для більшості людей, жиріють від розкоші
Витяг з листа(читати повністю ) тележурналісту С. Потенкову. 15/V-1997 р.

   Паща ворогів і зрадників народу, розірвала тіло нашої вистражданої радянської країни. Тіло, душу патріотки. Тіло, душу патріотки. І у своїй автобіографічній повісті "Туманний час", вона намагалася залишити нам силу справжньої російської вічної, самотньої любові, силу свого безсмертного духу. Але, стався інсульт. Поралізована, з віднявшоюся мовою, опинилася в лікарні з цинічними дипломованими хабарниками в білих халатах. За два дні до смерті, на питання, приведеного до її ліжка лікуючого лікаря: "Як ви себе почуваєте?", раптом, глухо прозвучало, глузливе: "Чудово".
    Похована М.О. Суханова на 17-му міському кладовищі м. Харкова.



    Такі, радянські – горді, самовіддані, сміливі і талановиті втілювали "казку в бувальщину". Довго сновигали серед нас похмурі й жадібні ... Всіляко, постійно шкодили у нашому житті. Приховували виношувану злочинну мету – наживу, шляхом пограбування народу. Червоноармійців, що провинилися, Чапаєв картав: (41,3 Kb) "Ви у кого крадете? У свого ж мужика, крадете!" Ворогів та що не знають честі трусів, усовестлювати – бридко.
    "Як же ти один?" - Сказала вона за місяці два до біди, знаючи про наближення своєї смерті. Знаючи все..., що недоступне нам.

  Документи,
  нагороди
  Фотографії,
  листи
  Посилання
  Гостьова
  книга
  Форум
  Шукати!
на сайті
на Народ.Ру
на Яндексі
    © Едуард Суханов   2007-05.05.2013     www.e-sukhanov.narod.ru,   e-mail: .
Hosted by uCoz